Ціна оплесків: Про «кришталеві» щелепи і сигнали тіла.

Всі ми, фанати єдиноборств, любимо красиві нокаути: короткий спалах, боєць падає як підкошений і не залишається ніяких питань в тому, хто сьогодні був кращим. Але нікому не подобається, коли улюблений спортсмен, який легко витримував будь-яку бурю, раптом починає падати від кожного стусана і програвати бійцям, яким, здавалося б, програти не повинен. Поговоримо про таке явище, як «кришталева щелепа» - з чим він пов'язаний і як людина опиняється в ситуації, коли не може довіряти власному мозку.

ЩО ТАКЕ НОКАУТ?

Важкий удар провокує різкий ривок голови, після закінчення якого мозок в спинномозковій рідині продовжує рухатися за інерцією, б'ючись об протилежну стінку черепа і стискаючись при цьому, отримуючи пошкодження, потім продовжує рух рикошетом назад, отримуючи пошкодження і з іншого боку.

Алістер Оверім - Френсіс Нганну – найнебезпечніші ті нокаути, при яких боєць потім вдаряється головою об підлогу і вищезазначені ривки повторюються. Ці зіткнення викликають струс мозочка і ефект короткого замикання в мозку, він починає давати збої, в результаті чого людина втрачає свідомість і контроль над своїм тілом, що може виражатися в падінні з втратою рухливості або, навпаки, судомами, або в неадекватній поведінці (як було з Майклом Чендлером в реванші з Уіллом Бруксом).

Щелепа при ударі діє як важіль, так як це найбільш віддалена від мозку точка голови, тому гарне попадання в щелепу задає різкий рух всій черепній коробці, посилюючи струс головного мозку.

Немає якогось певного показника сили, з якою необхідно нанести удар, щоб нокаутувати людину - це залежить від індивідуальних особливостей опонента, від того, скільки ударів уже «з'їдено», і від того, чи побачить він той самий удар, який повинен відправити його на підлогу.

Коли боєць пропускає багато ударів, говорять про те, що накопичується тоннаж: кожен з них - це теж невеликий струс, після якої мозку доводиться відновлювати роботу в колишньому режимі, в результаті спортсмен втрачає концентрацію і координацію, рухи стають менш чіткими, збивається дихання і він відчуває втому. Коли тоннаж перевищує певний поріг, мозок може «вимкнутися» навіть від легкого удару.

«Таке трапляється постійно: мої боксери після десяти або дванадцяти раундів поєдинку пісяють кров'ю і пам'ятають не так вже й багато деталей сутички. Весь час одні і ті ж питання: «Мене вирубали?». Навіть після виграних боїв вони в розгубленому стані ». - Тревор Уіттман, тренер з боксу і ММА.

На відновлення після нокауту йде 3-6 місяців, але вчені кажуть про незворотні і накопичувальні наслідки кожного такого струсу, які на ранній стадії не визначаються сучасними методами, але можуть проявитися з віком. Гематоми призводять до порушення кровотоку, погіршуються мова, координація, пам'ять, зір, слух, і навіть змінюється поведінка, підвищується внутрішньочерепний тиск і так далі. Ці травми є однією з головних причин «старіння бійця» - природного процесу відходу з піку форми на спад.

«Моє тіло розвалюється, але розум ще в порядку. Іноді спиться погано, і, як ви чуєте, кажу невиразно і заїкаюся. Пам'ять вже не така гарна, забуваю, що робив вчора, але пам'ятаю, що робив багато років назад. Це просто ціна, яку я заплатив за бійцівського кар'єру, але я бився з багатьма «чітерами» і отримав багато шкоди від хлопців, які сиділи на допінгу, а це неправильно ». - Марк Хант

З усього вищесказаного можна зробити деякі висновки:

1. Величезне значення для будь-якого бійця мають м'язи шиї і трапецієподібні м'язи, здатні фіксувати голову при отриманні удару.

Відповідно, прямі удари рідше призводять до нокауту саме тому, що у людини набагато краще розвинені м'язи, що відповідають за нахил голови вперед, ніж ті, що нахиляють її в сторони.

Канело Альварес - Альфредо Ангуло: Також окремим пунктом в мистецтві захисту варто відмітити вміння пускати удар побіжно, поворотом голови, як це роблять деякі топові боксери.

2. Поняття «міцна щелепа» - досить умовне, адже від міцності кісток щелепи насправді нічого не залежить.

3. Так як головний мозок - пристрій вкрай складний, і на відміну від кісток і м'язів, що не зміцнюється, немає такого поняття, як абсолютно непробивний боєць, є тільки ті, хто в своїй категорії краще за інших тримають удар через розвиненою мускулатури або деякі особливості мозку.

4. «Пробитий» боєць, якому приписують «кришталеву щелепу», - це людина, чий мозок вже прийняв досить велику шкоду і тепер гірше переносить подібні струси. Вдіяти з цим вже нічого не можна, але є способи уникнути попадання в нокаут, змінивши стиль і більше працюючи над захистом і координацією. Також вкрай важливий психологічний настрій: якщо не відновитися ментально після одного такого потрясіння, то в бою можна виявити, що твій власний мозок грає проти тебе, змушуючи замружуватися в розміні і надмірно гостро реагуючи на обманні рухи опонента.

5. Найгірше, що може придумати боєць після важкого нокауту, - це підписатися на новий поєдинок, ще не відновившись повністю. У кращому випадку його мозок просто отримає ще кілька струсів, що посилить вже наявну травму, а про гірший навіть і говорити не хочеться.

«Я не пам'ятав нічого, що було відразу після бою. Пам'ятаю лише, як прийшов до тями в душі, не маючи поняття про те, що відбувається навколо. Потім я поговорив зі своїм менеджером і сказав йому: «Я не міг бути нокаутованим, у мене взагалі не заплановано боїв на найближчі пару місяців! Про що, чорт візьми, ти говориш ?! ».

Потім приходили люди, говорили: «Майкл, ми повинні відвезти вас до лікарні». Я відповідав, що не збираюся нікуди їхати і весь час повторював: «Що відбувається?». Чомусь я був упевнений, що виступав кутовим на тому турнірі і зголосився замінити когось із тих, хто вибув.

Ось що творилося в моїй голові. Я запитував себе: «Чому я бився сьогодні ввечорі, адже я не повинен виступати в найближчі два місяці?». Зрештою мене змусили сісти в машину, ми поїхали в лікарню, і тільки там я почав розуміти, що сталося ». - Майкл Біспінг про перше знайомство з «Водневої бомбою» Дена Хендерсона.

КРИШТАЛЕВА ЩЕЛЕПУ

На те, щоб «пробити» бійця, може знадобитися всього один бій, і йому не обов'язково закінчуватися нокаутом. Прикладів тому купа: Федір Емельяненко в лютому 2011 року витримав найжорстокіше побиття в поєдинку з гігантом Антоніо Сілвою, але повернувся в клітку всього 5 місяців по тому і «поплив» від єдиного точного удару Дена Хендерсона. Сьогодні ми бачимо, що довга і непроста кар'єра залишила відбиток на здоров'ї спортсмена: незважаючи на величезні перерви між виступами, в кожному поєдинку Федір падає, в тому числі і від не найсильніших ударів.

І це доля практично всіх тяжів, що мають за плечима тривалий досвід виступів на високому рівні: навіть у Джуніора Дос Сантоса, якому в цьому році виповнилося всього 34 роки, в 7 останніх поєдинках отримав 4 нокдауни і 3 поразки нокаутом.

У більш легких категоріях таке зустрічається значно рідше, але і тут ми бачимо, що всі топові бійці поступово сходять з дистанції: Дієго Санчес, Джо Лозон, Дональд Серроне і Метт Браун вже падають практично в кожному бою з більш-менш високорівневим суперником, в жалюгідному стані йшли у відставку Чак Лідделл, Ден Хендерсон, Вітор Белфорт, Майк Пайл. І навіть Ліоте Мачіда, Жозе Алдо і Андерсон Сілва, здавалося б, не отримали за свої кар'єри настільки великих втрат, сьогодні тримають удар далеко не так добре, як раніше.

Тоні Фергюсон - Ленд Ванната: При цьому треба зауважити, що деяким бійцям, які часто опиняються в нокдауні, кришталеву щелепу приписують абсолютно марно: такі хлопці, як Тоні Фергюсон, Роббі Лоулер, Янсі Медейрос і Джастін Гетжі, дійсно «пливуть» або падають дуже часто, але при цьому витримують такі удари, які слабшого бійця зрубали б намертво.

Цих бійців поки важко назвати пробитими, просто через специфіку стилів вони в кожному поєдинку поєдинку отримують стільки шкоди, скільки навряд чи витримав би навіть самий здоровий організм.

І все ж рано чи пізно запас міцності мозку закінчується у кожного, і найближчим часом їм доведеться задуматися про поліпшення захисту в стійці або про раптову відставку.

Приклад: «Великий татко».

Найчастіше боєць, вже нездатний тримати удар, просто виявляється не в змозі продовжувати сутичку після першої ж успішної атаки, проте є приклади Майкла Біспінга, Федора Емельяненко і Дена Хендерсона, які, будучи вже однією ногою на пенсії, продемонстрували вміння відновлюватися після кожного потрясіння або нокдауну і продовжувати битися завдяки досвіду, добре розвиненому вестибулярному апарату і морально-вольовим якостям.

Це вміння продовжує спортсменам кар'єри і робить їх поєдинки видовищним, але в той же час і надає їм ведмежу послугу, адже «відключаючи» з кожним більш-менш серйозним ударом, мозок ніби натякає на те, що з нього вже вистачить, що важких пошкоджень отримано вже досить, і якщо після них організм не відновився за півроку-рік, то навряд чи відновиться взагалі.

Гарі Гудрідж згадує, що в K-1 його дуже любили і пропонували багато грошей, тому що знали, що в поєдинку з його участю точно хтось відправиться в нокаут.

Після закінчення професійної кар'єри, протягом якої Гудрідж переніс чимало нокдаунів і нокаутів, його друзі та близькі почали помічати, що він став вести себе інакше: менше жартувати і забувати те, що сталося кілька хвилин тому.

При обстеженні лікарі виявили, що одна з ніздрів Гудріджа гірше розпізнає запахи, він не може тримати рівновагу, стоячи на одній нозі, а також погано справляється з тестами на пізнавальні функції мозку. Знімки головного мозку 46-річного Гарі нагадували скоріше знімки 80-річного старого, який страждає від хвороби Альцгеймера. Лікарі кажуть, що такі зміни не можуть відбутися швидко, хвороба безсимптомно прогресувала роками.

«Я поняття не мав, що у мене починається хвороба. Ти просто не знаєш цього. Все навколо говорять тобі про те, що щось відбувається, але ти сам цього не помічаєш ». - Гарі Гудрідж

Сам Гудрідж вважає, що його останній справжній поєдинок пройшов в 2003 році, коли він нокаутував Дона Фрая, вже тоді він мучився через болі в спині і майже не тренувався. Після цього він провів ще 13 поєдинків в ММА і більше 30 сутичок за правилами кікбоксингу.

На жаль, бійцям буває дуже важко переконати себе в необхідності виходу у відставку, якщо МРТ говорить про те, що все в порядку, і особливих змін в собі вони не спостерігають. Мохаммед Алі і Гарі Гудрідж - два яскравих приклади того, чим може обернутися «безбашенная» кар'єра через кілька років після її завершення, але завжди здається, що на цей раз вже точно пощастить трохи більше, а якщо і не пощастить, то пара зайвих ударів нічого не змінить .